«Монастир Святого Івана був найбагатшим монастирем міста, і завдяки особливій підтримці, наданої панами Ґікулешть, у якості засновників, вони здобули велику владу у Фокшанах. Володіючи таким видом протекції пограбували сотні місць для зведення будинків і магазинів у місті. До 1863 р. і маєток міста часто входив у конфлікт із місцевою владою. Жителі міста, з усім протистоянням та клопотанням до Володарів країни, лише в 1850 році позбавилися тиранства й гноблення грецьких ігуменів, завдяки доброчинним панам Ґеорґе Бібеску й Штірбей Води, завдяки також енергії й неприборканої наполегливості, що заставило городян відстоювати свої права, загарбані деякими прихожими, які наживалися на майні румунів» (Д. Ф. Каян).
Побудований в основі як чернече поселення, церква «Св. Іоанн Хреститель» є частиною монастирського комплексу. Сама церква була побудована в 1661 році правителем Грігоре Гіка (на прізвисько Албанець).
З точки зору архітектури, церква має хрестоподібну форму, побудована із цегли та гідравлічного вапна на кам’яному фундаменті, у візантійському стилі. Інтер'єр сягає 22,40 м довжини, 6,50 м ширину, 9,50 м висоти, а товщина стін 1,50 м, вони обліплені кам'яними плитами. Добудований ґанок, довжиною близько 4 метри, має неточне датування.
Являючись справнім «стовпом православної віри» як у мунтенській, так і в молдавській стороні, церква «Св. Іоанна Хрестителя» була справжнім культурним і релігійним центром, який заохочував розширення монастирських поселень з «Мікул Атос – під Магурою Одобещу, церковне життя у Фокшань приблизно до Вранчі» (с. 27 – Focșanii — O istorie în date și mărturii, Cezar Cherciu/ – Фокшани – історія у відомостях та свідоцтві, Цезар Кечу).
Важливим догматичним навчальним центром, згадане місце дало вранчінському осередку велику кількість ченців, дияконів і священиків, з місією розширити й зміцнити місцевий християнський дух. Серед свого культурного арсеналу в 1849 році при монастиревіÂ було 22 книги грецькою мовою й 24 книги румунською кирилицею.
Культова споруда у візантійському стилі була присвячена монастирові Св. Анастасії із Солуня, до секуляризації з 1863 р.
У нижній частині, монастир мав укріплений вигляд, подібний до прикордонних фортець, оточений стінами більше 6 метрів заввишки, із двоповерховими будівлями усередині (36 житлових приміщень і 10 підвалів). Монастир мав також у складі своїх укріплень і вежі з отворами в стіні, вигідні для позиціонування вогнепальної зброї, що перетворювало цей монастир у справжній бастіон оборони краю.
Монастир, один з найбагатших культових споруд району Фокшань, мав у розпорядженні декілька сільських поселень, маєтки, виноградники в Одобешть, ліси, крамниці та будинки у Фокшанях; після незліченних пропонованих пожертвувань та захоплень (заволодіння державними землями без відповідних документів на права власності).
Церква зазнала великого збитку, заподіяного як природними явищами, так і в результаті діяльності людини, серед яких можна згадати: землетруси, руйнівна пожежа в 1854 році, а також турецькі «експедиції» розграбування під час Маврокордат та етерійські, скоєні в 1821 році.
Після спалення Фокшаню в 1854 році монастир втрачає свою чудову зовнішність, а в 1871 зруйновані стіни були продані на аукціоні єврею Алперн за вигідною ціною. Після трансакції з давнього монастирського комплексу та церкви збереглися вежа та дзвіниця (який залишається ізольована в передній частині церкви).
Розташований недалеко від прикордонної застави 47, культова споруда зазнала безліч подій кінця періоду 1859 р., з яких проведення першого Te Deum (Тебе, Бога, прославляєм), присвяченого національній єдності на площі перед церквою, гора, задіяна правителем, а також, починаючи з 1877 роком – військові паради.
Незважаючи на важкі часи, через які пройшла, під час яких відбулися пожежі, землетруси, навали і т.д., ідеології сучасності, церкві Святого Іоанна Хрестителя вдалося вижити і триматись в духовному і культурному житті Вранчі, залишившись непримиреним доказом економічний і релігійний динамізм, бенефіціаром якого на протязі довгого часу був Фокшан.