Колись обмитий притоками Мілков, на протязі часу майдан Унірі містив основний прикордонний стовп, установлений Стефаном Великим у 1475 році. Незважаючи на постійні зміни, від митної території до культурного простору, сьогоденна центральна площа  залишається як одною з давніх територіальних демаркацій між двома історичними регіонами (Молдова та Валахія), так і місце інтересу та громадської діяльності, насичене об’єктами культурної спадщини та адміністративними приміщеннями міста, перетворюючи центр міста в справжню агору сьогодення.

Серед основних будинків можна згадати: Атенеум Популар «Mh. Gh. Pastia», Центральний обеліск, церква «Св. Іоанна Хрестителя», а також об’єднані будівлі мерії, ради та держадміністрації.

Вірним свідком минулих часів, центральна площа брала участь у незліченних важливих подіях історії країни, серед яких можна згадати: 1821 р., момент в якому етерійці прийняли присягу в їхній боротьбі проти турків, продовжуючи їхній шлях до Бухаресту, а також 20 червня 1848 р., відзначення Дня 11 червня 1848 р. (день підписання проголошення з Іслазу) шляхом спалення на площіÂ  Органічних регламентів, той час, коли попораністи з Молдовських Фокшань приєднуються до натовпу.

Являючись у певний періоді часу митним пунктом між двома світами, центральна територія зазнала події, які відбулися в період 1859-1862 рр.; період, в якому як Фокшани, так і центральна територія сприяли піку заклику юніоністів.

Між цими важливими подіями, пов'язаними із центральною територією можна згадати відомий візит правителя Александру Йоан Куза (центральна постать у пантеоні фокшанських особистостей), який надихнув на незліченні розповіді та легенди, серед яких маємо висловлення, записане в рамках Фонду фокшанських магістратів, у якому знаменитий правитель «Добравшись до кордону, він покликав тих двох солдатів, молдавського та мунтянського, які захищали кордони своїх країн, сказавши їм, що вони брати, і заставивши їх обнятись, а також просив їх піти у свої казарми; таким чином правитель розснував кордон у Фокшанях. У супроводі нотаблів міста, Куза пройшов пішки до «Кам’яного мосту», де він танцював разом з народом знаменитий танець «Гора Унірі» (с. 162 — Focșanii — O istorie în date și mărturii, Cezar Cherciu/ – Фокшани – історія у відомостях та свідоцтві, Цезар Керчу), так і народна легенда про поцілунок правителя у щоку чоловікові похилого віку Йон Роати на знак дружби (ще одна знаменита постать розглянутого періоду) після того, як його обплював боярин.

Усі ці події, які мали за основу Фокшани, знайшли особливий резонанс у почуттях місцевих архітекторів, письменників і художників; їхні зусилля кульмінували з вигідним зародженням національного духу, продиктованого тогочасними подіями. Саме тому один із найбільш представницьких пам'яток сьогоднішнього фокшанського національного духу головує в центрі її площі, а над камінним тілом панує пам'ять  знаменитого танцю об’єднання, задіяного Кузою.